Особистість Г.Распутіна в дослідженнях істориків різних часів отримала суперечливу оцінку. Він, в певній мірі тримав під своїм контролем, безперечно, вертикаль державної влади й впливав на розстановку керівних посад. До цієї думки схильні всі дослідники
Григорій Ефімович Распутін народився (1872-1916р) в Покровській слободі Тобольської губернії (нині Тюменська область Російської федерації). Дитинство провів у своїй слободі, з юності допомагав батькам у господарстві. Мав сильний вольовий характер. Постійно прагнув зверхності. Здебільшого його вчинки були зухвалими, непередбачуваними. Односельці пам’ятають його як гультяя і крадія, переважно займався грабунком односельців, перепродажем їх коней, за що, згодом поплатився і був відправлений в Тобольський монастир, там і відбулося його перевтілення. Маючи вище зазначені риси характеру, серед ченців отримав повагу й визнання «праведного старця», які зберіг за собою і надалі. Через певний час вже як «праведник» потрапив до Петербурга, де поринув у поєднання розпусного й проповідницького життя. Згодом познайомиться з придворною дамою Анною Вирубовою, яка зблизила Григорія з імператрицею. Від безмежного кохання імператриці до свого сина, який страждав гемофілією, у неї залишалась єдина надія на божу благодать. Саме в такій ситуації й вийшла на арену «Божа людина» в особі Распутіна. Вона повірила у «могутність старця», що він може зцілити її сина і заперечувала будь-які доводи проти його всемогутності. Загадковим залишається питання яким чином Распутіну вдавалося зупиняти перебіг даної хвороби у спадкоємця престолу. Психологи пояснюють дане явище уродженими гіпнотичними здібностями Г.Распутіна, який через штучні навіювання міг впливати на окремі ділянки головного мозку, що й використовував як засіб лікування . Імператриця повірила, що існують між людьми та богом посланці на землі, до яких вона зараховувала і Распутіна. Таким чином відбулося зближення царської сім’ї, а згодом і всього двору, з всемогутнім «старцем».Доречно зауважити, що за порадами до «проповідника» зверталися не лише Олександра Федорівна, а й під впливом імператор чи окремі міністри. Адже на зламі ХІХ-ХХ ст. монархічний режим перебував у стані політичної і соціальної кризи . В збудженому суспільстві відповідне й не могло бути стабільним серед чиновницького апарату царського двору. І знову з’являється особистість Г.Распутіна, але вже на політичній арені. На цьому терені він перебував в оточенні власних «друзів» і «ворогів» Після трьох спроб замахів( у 1907р, за доносом 1903р, Тобольською консисторією була заведена справа на Распутіна, який звинувачувався в псевдовченні, хлистівстві, другою справою була заява Думи в 1912р про недовіру Распутіну та поновлення справи 1907р і третій замах відбувся вже в 1913р, коли Распутіна було звинувачено в порушенні правил перебування у відомому московському кафе, де не без його участі відбулась сутичка) «друг» ще більше намагався увійти в царське оточення, щоб врятувати себе та мати вплив в політиці - [2, c. 200].
Саме під впливом Распутіна та тиском Олександри Федорівни було змінено верховного головнокомандуючого армією Миколу Миколайовича. Замість нього армію очолив сам імператор Микола ІІ. За 1914-1915 рр. під впливом «друга» було замінено міністрів внутрішніх справ Ці процеси увійшли в історію міністерська чехарда. Царський генерал П.Врангель такий стан речей виклав у формулі: «Распутін вселяв, імператриця наказувала, імператор слухався, якби був у імператора сильний характер і не кохав би він так свою дружину ніякого Распутіна не було б, і можливо революції» . Його думку поділяли й інші мемуаристи-історики царського двору. Протилежною точкою зору є думка Г.Шварца, який казав, що Распутін не раз рятував імперію від падіння в безодню, і якби не вбивство «сибірського мандрівника,то, не виключено, що Росія могла б уникнути історичної катастрофи - [8, с. 12]. Доречі формула «цар-народ» була основою політичного сповідання Распутіна, і вона зближувала його з царицею і міністром фінансів С.Вітте . Цариця розуміла цю формулу як «народ для царя», а С.Вітте як «цар для народу», що співпадало з поглядом Распутіна - [7, c. 202]. Цікавою є думка і придворної камер-юнкера М.Занятті, яка ставилася до Распутіна негативно і вважала його тим злом, яке згубило царську сім’ю та імперію. Він, на її погляд, був не святою людиною, а навпаки – розпутною - [1, с. 395]. Фактично, такої самої точки зору дотримувався і адмірал А.Пільц, який вважав Распутіна негідником і бажав, щоб начальник штабу верховного головнокомандуючого, генерал М.Алексеєв відкрив очі імператорові на Распутіна, на його нечисті походеньки - [1, c. 439].
Імператор за своїм походженням являвся верховним хранителем народних основ, ідеалів і традицій, відчував трагічний результат їх кризи, а тому потребував людей, які були близькі до нього духовно. Це було однією з найголовніших причин зближення Распутіна з царською сім`єю. Потяг імператора та його дружини до Распутіна носив глибокий духовний характер. В ньому бачили «старця», продовжувача традицій Старої Русі, навченого духовним досвідом, духовно налаштованого, здатного дати добру пораду - [3, с. 285]. Не варто також забувати, що яким би не був вплив «старця», без особистих думок імператора ніяких змін в міністерстві не було б. Тобто імператор давав згоду лише на ті поради, які не протирічили його особистим думкам - [4, с. 52]. Потрібно також зазначити, що Миколі ІІ. не вистачало сили енергійного спрямування власних сил, тому і підлягав сторонньому впливу - [5, с. 70].
Доволі цікавою є точка зору дослідника ролі Распутіна в царській сім’ї Є.Боткіна, який зауважив: « не було б Распутіна, то противники царської сім’ї і зачинателі революції створили б його своїми розмовами із Вирубової » - [6]. Слідчий у справі вбивства Распутіна М.Соколов, дійшов висновку, що духовний, громадський і політичний вплив на царську сім’ю встановлено повністю - [6].
Щодо сучасних істориків, то їх думка щодо впливу Распутіна на царську сім`ю доволі таки двояка. З однієї сторони Распутін мав політичний вплив в управлінні імперією, фактично, виступав на рівні з політиками, з іншої сторони, Распутін був лише духовною особою, яка давала надію і благословення царській сім’ї.

Список використаних джерел і літератури:
.1Миллер.Р.П.Царская Семья - жертва темной силы.-М:"Великий Градь",2007.-752 с.
2.Радзинский Э. Распутин: Жизнь и смерть. — АСТ.:Москва.,2004. 576 с.
3.Платонов.О.В.Жизнь за царя(Правда о Григории Распутине).-Воскресение.:Санкт-Петербург.,1996.-600 с.
4. Аврех А.Я. Царизм накануне свержения. — М.: Наука, 1989.— 256 с.
5. Распутина М. Распутин. Почему? Воспоминания дочери. — М.: «Захаров», 2001.
6. Електронный ресурс/Е.Боткин.Соколов.Н.А.: http://ru.wikipedia.org/wiki/Распутин,_Григорий_Ефимович
7.Амальрик.А.Распутин, Документальная повесть; М.: Книжная редакция советско-британского совместного предприятия Слово/Slovo, 1992.-273 с.
8. Шварц.Е. Святой черт//Загадки истории.- 2011-№8.-С.12-15