Про східний похід Олександра Македонського писали його соратники і сучасники, історики, філософи і письменники наступних поколінь. Грандіозні завоювання, раптова смерть царя та швидкий розпад його держави незмінно привертали увагу і вимагали пояснень. Раніше за всіх описав похід супутник Олександра Каллісфен (родич і учень Аристотеля) в роботі "Роман про Олександра", в якій возвеличує гегемонію еллінів у поході. Але за останніми даними, цей твір, напевно, був написаний в Єгипті в 1 ст. н.е. невідомим автором. Філософ-кінік і географ Онесикрит написав роман "Про Олександра" в стилі опису виховання кініків.
Після смерті Олександра його похід описав Клітарх. Раніше вважали, шо він запозичував матеріал у Каллісфена, однак тепер доводять, що єгипетський автор запозичив події у Клітарха. Найдостовірнішими серед творів сучасників Олександра є роботи: Хариса (церемоніймейстера при палаці Олександра), Аристобула (будівельника та інженера ) та Птолемея (єгипетського царя). Безпосередньо з часів, коли жив македонський цар, збереглося лише декілька написів, які містять постанови, закони та інші документи від його імені. Так, наприклад, діяльності Олександра в Греції присвячена промова "Про договір з Олександром", вмішена в творах Демосфена, але, очевидно, вона належить іншому оратору, його сучаснику, якого назвали Псевдо-Демосфен.
Всі античні твори, присвячені походу Олександра, можна розділити на дві групи. Перша з них прославляє діяння Олександра, в значній мірі ідеалізуючи його та його діяльність. Серед них найдоброякіснішими визнаються праці Арріана, знатного малоазійського грека з Віфінії, який зробив блискучу військову та адміністративну кар'єру у римлян в середині II ст. н.е. Він написав “Анабасіс Олександра" в 7 книгах, в якому висвітлена переважно військова історія походу, та "Індія" - розповідь про повернення македонської армії з Індії, вздовж узбережжя Індійського океану до гирла Євфрату.
На початку II ст. н.е. Плутарх написав біографію Олександра, де дав яскравий образ македонського царя, окреслив риси його характеру. Крім біографії, Плутарх написав невеликий твір "Про фортуну Олександра Великого”, в якому намагається з'ясувати, в чому причина успіху македонянина.
До тієї ж тенденції прославляння Олександра примикає "Історична бібліотека" Діодора, у XVII книзі якої описано його завоювання і виникнення величезної монархії.
Існує також негативна традиція в оцінці діяльності Олександра, корені якої, очевидно, тягнуться до його сучасників з греко-македонської опозиції. Увагу до тіньових сторін діяльності завойовника - грабунків і звірств, приділяє в "Історії Олександра Великого" римський історик середини І ст. н.е. Квінт Курцій Руф.
Така ж негативна традиція щодо Олександра помітна і в 11-12 книгах «Історії Філіппа» Помпея Трога, які збереглися в скороченому викладі Юстина. Ряд цінних свідчень про діяльність Олександра Македонського містять 11-14, 15-16 книги «Географії» Страбона.

Художня література
В період з 1969 по 1981 роки вийшли три романи у жанрі історичної белетристики англійської письменниці Мері Рено: «Божественне полум'я» (про дитинство і юність Александра), «Персидський хлопчик» (кампанії в Азії після завоювання Персії) та Позовальні ігри (присвячений боротьбі діадохів). 1975 року вперше опубліковано цілком біографічний, історичний роман Рено «Природа Александра».
Інша трилогія, присвячена Александру Великому належить суперечливому французькому письменнику Роже Пейрефітту: La Jeunesse d'Alexandre («Юність Александра», 1977), Les Conquêtes d'Alexandre («Завоювання Александра», 1979), Alexandre le Grand («Александр Великий», 1981).
Третя трилогія написана італійським археологом, істориком та письменником Валеріо Манфреді 1998 року: «Дитячий сон», «Піски Аммона» та «Кінець світу».
Завоювання Александра описує британський письменник Девід Геммел у дилогії: «Лев Македонський» та «Темний принц».
Александр Македонський став одним з персонажів роману «Таїс Афінська» Івана Єфремова.