До вашої уваги
TOP Новин
Опитування
Хто Ви?

Професійний історик
Викладач університету
Студент
Вчитель
Школяр
Абітурієнт
Інше

Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Яндекс.Метрика historical-club.org.ua

Наші партнери
Освітній портал Українська книга


Відчуй себе істориком, додай свою статтю !

Короткий нарис історії Карабаху до Сефевідського завоювання у XVI

 
Короткий нарис історії Карабаху до Сефевідського завоювання у XVIРозглядаючи історію земель Карабаху, в даних хронологічних рамках, можна окреслити основні політико – релігійні та етнічні зміни на даній території.

Згідно даних писемних джерел античних авторів початку І тисячоліття н.е території історичної Кавказької Албанії обмежувалися із півночі Дагестанськими горами, зі сходу Каспійським морем, півдня р.Аракс та із Заходу Іберією. Як вже говорилось, достеменно не відомо із даних свідчень, чи входили на той час території сучасного Карабаху в склад Агванії. Населення цієї країни розмовляло на мовах нахсько-дагестанської групи і являло собою конгломерат із 26 племен. Вже із перших віків н.е. албани виступають на історичну арену як сформований народ. Верховним вождем був цар, резиденція якого знаходилася у м.Кабала, що на лівобережжі р.Кури. До рубежу IV-V ст. Куро-Аракське межиріччя входило до складу Вірменського царства, хоча і тут проживало немало албанських племен. В перших віках н.е. обидва царства знаходились в руках представників династії Аршакідів, яка була поставлена Персією. У 387-428 рр. після поділу Вірменії поміж Римом і Сасанідською Персією Арцах і Утік ( Куро-Аракське межеріччя) втратило адміністративний зв’язок із Вірменією і увійшло до складу нової персидської провінції, яка отримала назву Кавказької Албанії. (вірм. Агванк і араб. Арран). У зв’язку із чим, центр Агванії у IV ст. перемістився на правий берег Кури у м.Партав. З того часу, лівий берег згодом перестав називатися Албанією.

За декілька століть правління вірменських царів у межиріччі Кури і Араксу, місцеве населення в основі складали вірмени та вірменізовані албани. Великий вплив на вірменізацію зумовила Вірменська церква, яка внесла розкол між албанами. З появою вірменського письма албанська еліта та нижчі ешелони повністю вірменізувалися. Хоча і в албан було своє письмо, однак воно було забуто під час арабського володіння у VI-VII ст. В арабський час албанське населення масово переходило в іслам, в період тюркського вторгнення XІ-XIІІ ст. албани піддались масовій тюркізації. В той же час албани, які проживали найбільш західніше були асимільовані грузинами. Албани правобережжя Кури, що перебували під значним впливом вірменської церкви, перейшли на протязі раннього середньовіччя на вірменську мову, змішались із вірменами і увійшли в число предків вірмен Нагірного Карабаху. В VII-IX ст. в Карабасі правила династія Міхранідів, перська за походженням, але швидко вірменізована. Після загибелі останнього її представника у 821 р. влада переходить до старої вірменської династії Араншахіків, однак її суверенітет обмежувався гірськими районами, в рівнинній частині влада залишалася за арабами. Після ослаблення у IX ст. Арабського халіфату, виникає вірменське царство Багртидів. В цей період, на противагу централізованій політиці вірменських Багратидів арцахська еліта, намагаючись зберегти свою автономію, робила акцент на своїй албанській своєрідності. В другій половині IX ст. Григор-Хамам Аревелкаці, нащадок Араншахиків, підкорив значну частину колишньої Албанії, включаючи навіть лівобережну Камбісену, і оголосив себе «князем Сюніка і Албанії».

Після поділу цих земель між його синами, ці території перебували у васальній залежності від Багартидів. Однак після падіння останніх у 1045 р. термін «Албанія» мав, головним чином географічне та церковне значення. У вірменській літературі його почали застосовувати для християнського населення колишньої Албанії. Зокрема патріарх Східного Закавказзя, аж до початку XІX ст. зберігав титул «албанського католикоса».

У другій половині ХІІ ст. вірмено-грузинські війська зуміли після тривалих воєн нанести нищівний удар туркам-сельджукам. В Нагірному Карабасі було відновлено Хаченське князівство. Воно управлялося вірменськими намісниками, які перебували у васальній залежності від грузинських царів. Одним із таких князьків був Хасан-Джалал (1214-1261), який завдяки вправній дипломатії зумів уберегти Карабах від монгольських набігів. Його правління відзначилось також будівництвом монастирів, включаючи і Гандзасарського, який стане резиденцією албанського католикоса. Після смерті його нащадки ще зберігали деякі володіння у Хачені на протязі XIV-XV ст. В подальшому після жахливих набігів військ Тимура, землі Карабаху піддалися руйнації. Пізніше ці землі увійшли до складу держав туркменських династій Кара-кюнлу і Ак-кюнлу. Незважаючи на це, династія Хасан-Джалала не припинилася, її представники зберігали титули меліків в ряді дрібних князівств Нагірного Карабаху. На початку XVI ст. землі Карабаху увійшли до складу Сефевідської держави.



Посилання:


Список використаних джерел та літератури:
    1.Мамедова Ф. Кавказкая Албания и Албаны.-Баку.2005.-С.273
    2.Сумбатзаде А.С. Азербайджанцы – этногенез и формирование народа.-Баку.:ЭЛМ, 1990
    3.ШнирельманВ.А. Войны памяти.-М.:Академкнига, 2003


  Автор або ресурс:
  КНУ ім. Т.Шевченка - Шевчук Микола Ігорович
Додано:19-04-2013 Коментарів:0 Переглядів: 1231
 
 
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.
 
Інші новини по цій темі:
   
 
 (голосів: 0)
Коментарі(0)  
 
Інформація
 
"Гості" не можуть коментувати дану новину.