П. Шелест належить до неординарних радянських партійних керівників, діяльність якого пов'язана з особливим періодом в історії України, який вітчизняні історики називали періодом «переформованої стабільності». Будучи прибічником «контрольованого українського автономізму», підтримуючи національні культурні інтереси, плекаючи надію на економічну самостійність України, при цьому постійно маневруючи між двома політичними дискурсами централізаторським та антицентралізаторським, він не міг влаштовувати керівництво в Москві. Зусиллями політичних опонентів, конкурентів та спецслужб йому було створено імідж «надмірного» українського патріота, який нібито плекає плани більшої автономізації України та ще й гуртує навколо себе групу молодих політиків, які невдоволені лінією Москви.

“ В один из дней июля1989- го вышли во вторую смену в 12.00.Во время наряда пригласили на общее собрание. Выступили представители “Павлоградугля” с просьбой поддержать забастовку методом отказа работать. “Гостями” были выдвинуты свои требования, в основном производственного характера: улучшение условий труда, обеспечение рабочей техникой, спецодеждой, тормозками. Поднимались и социальные вопросы, таких как, например, нехватка быттехники. Сначала никто не поддержал павлоградцев. После собрания наша смена разошлась группами, в каждой из которых были разные суждения о происходящем.В Доброполье шахты пока ещё работали.Со стороны начальства реакции на собрание не было. Выжидали – таких предложений , просьб никогда не было.

Висновки з перебування при владі Шелеста та Щербицького
Шелест прагнув трактувати Україну як автономну державу в складі реальної радянської федерації. Значна підтримка Шелеста на Україні, також і серед партапарату, виявила глибоку вкоріненість на Україні націонал-комунізму,або, принаймі якогось територіального чи республіканського патріотизму. З іншого боку означало що такі погляди неприйнятні для Москви.
Щербицький - «західний менеджер». Сприймав СРСР на зразок величезної корпорації галузевих заводів, і якщо ними успішно(тобто задовольняючи бажання в Кремлі) управляти, то можна знестися на верхівку структури правління корпорації. Намагався співпрацювати з Кремлем виконуючи всі його вказівки, демонструючи свою здатність «масштабно мислити». Проблема пов’язана з такою ментальністю менеджера корпорації, яку можна вважати модерною формою колишнього «малоросійства», полягає в тому, що її носії часто забувають про те, що вони мають справу не лише з адміністративними та соціально-економічними величинами, а й з народами.