На сьогодні одним з найбільш актуальних питань української зовнішньої політики є українсько-російські відносини. Впливові, провладні політичні сили в Україні вважають цей вектор зовнішньої політики визначальним для України. З огляду на це, варто поглянути на історію дипломатичних відносин між Україною та Росією, зокрема, у початковий період відродження української державності на початку ХХ ст., а саме, взаємини Центральної Ради та Тимчасового Уряду, визначити основні здобутки та прорахунки.

Утворення Директорії
У ніч на 14 листопада в Києві відбулося таємне засідання Національного Союзу, в якому взяли участь представники політичних партій, Селянської спілки, профспілки залізничників і українських січових стрільців. Присутні відхилили ідею негайного поновлення Центральної Ради і створили п'яти-особовий верховний орган Української Народної Республіки — Директорію. Головою став соціал-демократ Винниченко. Від січових стрільців у члени Директори було висунуто соціал-демократа С. В. Петлюру, який обійняв посаду головного отамана військ УНР.

Кожний народ у ході сторіч набуває державний досвід, що кладе основні принципи його політики, і таких принципів він мусить дотримуватись, інакше його зусилля не матимуть успіху. І наш український народ має такий досвід і принципи, яких мусимо триматися в най боротьбі за визволення.
Про два такі важливі принципи говорить сенатор Шелухин, видатний український державний муж, що був головою Української делегації на Мирній Конференції у Ризі. У своїй невеличкій, але важливій праці він висуває ці принципи: « Для України завжди були й зостануться найбільш шкідливими орієнтації на Москву і Варшаву. Вони на протязі своєї історії мали і далі мають одну ціль: нищити українську націю всіма засобами, бо це потрібне для їх егоїстичних інтересів, противних інтересах людяності, культури, цивілізації і моралі.

1)Український народ по втраті своєї Гетьманської держави в половині XVIII попав у залежність від своїх найближчих словянських сусідів. З того часу минуло понад двісті років, період шістьох людських поколінь, коли доля знову всміхнулась і він одержав добру нагоду відбудувати свою власну національну святиню в 1916-1921 роках.
Це була велика історична нагода, що трапляється дуже рідко, раз на кілька сторіч, і народ повинен був її використати. І це він вчинив. На превеликий жаль, і тут справдилась інші державна аксіома: створити державу легше, ніж упорядкувати і закріпити на довгі сторіччя.

Меморіал Петлюри має дату 7 липня 1918р і в ньому говориться, що Всеукраїнський Союз Земств має великий документальний матеріал, що теперішня земська управа є страшною сваволею і автократичним поступуванням реакції. Агенти гетьманського уряду намагаються знищити молоду Українську державу, і тому рештки довіря, що були в краї до уряду, зовсім зникають. Карні експедиції плюндрують, грабують, мордують і розстрілюють невинних громадян без суду.
Державні урядники походять з ворожих народові кіл (наприклад жандарми, поліцейські агенти, поліцейські начальники – це члени т. зв Російського Народного союзу). З необмеженою сваволею вони захищають інтереси поміщиків і вищих класів населення. Вони усувають давніх суддів, а призначають головами судів своїх людей, що часто порушують справедливість.

Спогади Й.Теннегбаума про події у Львові
22 листопада вранці (українська армія покинула Львів 21 листопада) наспіла із заходу полякам підмога, й українців примусили відступити. Негайно у Львові почався погром. Три дні і три ночі несамовито шаліла польська вояччина в єврейському кварталі. Жорстоке дикунство тих солдатів переходило всякі межі, вони калічили людей, насилували жінок на очах дітей, а впертих чоловіків убивали. Мужчин, жінок і дітей замикали в палаючих хатах, і, хто прибіг рятувати їх, тих стріляли вартові, що блокували вулиці. Крамниці грабували, товари вантажили на військові авта й відвозили. Божниці руйнували. Святі релігійні книги (тора) дерли і кидали до каналів і, врешті, підпалювали будинки. Кілька днів тривало це палаюче пекло, залишивши руїни однієї з найстаріших частин єврейської громади.

Червона гвардія.

Петроград, 17 листопада. Воєнно-революційний Комітет рішив утворити 5 батарей червоної гвардії. Думають утворити 2 легкі батареї і 3 важкі. Крім цього в склад батарей червоної гвардії увійдуть дві батареї з фронту.

Большевики забрали в свої руки Державний Банк.

Петроград, 17 листопада. Вчора представники большевиків з’явилися в Державний Банк, щоби забрати його в свої руки. Тому, що служачі, які працювали раніш, не захотіли провадити своєї роботи, їх увільнено і постановлено других. Між іншими увільнені главно-управляючий банком, головний скарбник та контролер.

Розпуск Петроградської городської думи.

Петроград, 17 листопада. Совіт народніх комісарів в Петрограді видав декрет про роспуск Петроградської городської думи. В декреті говориться, що дума під час останньої революції втратила довірря у більшости населення. Нові вибори до думи призначено на 26 листопада.

Вихід большевиків.

Коли Мала Рада прийняла резолюцію проти повстання в Петрограді, представник большевиків П’ятаков виступив з такою заявою:
«Громадяне України! Вже три дні в Петрограді ллється кров революційного пролєтаріяту і війська. Це ясно Вам каже, що до того повстання приєднались широкі маси народу і що причини його треба шукати не тільки в програмі одної партії.
І коли Ви нині винесли резолюцію проти повстання, то наша робота тут неможлива. Ми мусимо звідсіль вийти. Але знайте – громадяне України, - що коли після придавлення повстання, важкий кулак реакції ляже на всю Росію – і коли Вам прийдеться вести завзятий бій з централістами – ми будемо разом з Вами.»