Ми вже не раз натрапляли на постаті українських полководців, про яких наші історики, та й то далеко не всі, згадують двома-трьома рядками, ніби знехотя. І стає прикро, бо ж розумієш: йдеться про талановитих воєначальників, які могли б стати окрасою літопису військової слави будь-якого народу світу.

Належить до такої когорти і полковник Сава Ганжа, який здобув досвід у походах запорізьких козаків на Крим і Туреччину, а по-справжньому уславив себе під час тривалої Молдавської кампанії гетьмана Івана Свирговського (1575 р.).

Ставши гетьманом України, І.Мазепа намагався зміцнити її шляхом згуртування молодої української політичної еліти, яку на той час являли собою козацтво і шляхта. Скориставшись зі сприятливої міжнародної обстановки, гетьман почав збройну боротьбу проти царської Росії, політика якої за Петра І мала на меті ліквідацію української державності. Цар заради спасіння цілісності своєї держави загравав з українцями і цим тримав їх в покорі. Карл XII став би дуже небезпечним Петру І, якби зміг вдало скористатись союзом з гетьманом. В той час від України залежала доля всієї Північної війни.

Козацтво ввійшло в історію як самобутнє, неповторне явище. Воно подарувало нам безліч здобутків, основним з яких є закладення основ майбутньої української державності. Одним із основних кроків, які здійснило козацтво - це визначення власної символіки.
Відзнаки державної і військової влади у козаків називалися клейнодами. До них належали – корогва, бунчук, булава та печатка з гербом. Згодом до клейнодів долучили пірначі, литаври, значки, палиці, тощо. Усі козацькі клейноди зберігались в січовій Покровській церкві, й виносилися тільки за наказом кошового отамана.

На даному етапі історії нашої держави історики не можуть чітко визначитись, до якого року була революція. Представляю вам декілька підходів, на які варто звернути увагу
1)1648-1654р- закінчується Переяславською Радою. Цю думку підтримували російські та радянські історики, бо вважали що Військо Запорозьке завжди хотіло приєднатись до Росії;
2)1648-1657р- смерть Богдана Хмельницого, але варто звернути увагу що після його смерті бойові дії продовжились;
3)1648-1658р- закінчення повстань козаків проти влади і початок війни з Московією;
4)1648-1660р- закінчується підписанням Слободищанського трактату
У 1992р Валерієм Смолієм та Валерієм Степанковим була запропонована науковій громадськості якісно-нова концепція і трактування означених подій, і ця думка стала найпопулярнішою серед науковців незалежної України.
Періоди української національно-визвольної революції за Смолієм та Степанковим
1)1648-1652 – апогей національно-визвольної соціальної боротьби, в цей час оформлюється державна ідея, формується нова політична еліта, відбувається розбудова державних інститутів;
2)1652-1657р – відбувається погіршення економічного,геополітичного становища України, пошук нових союзників, утверджується монархічна форма правління;

Грудень 1637 року. Трагічний бій під Кумейками на Черкащині. Слабко озброєні повстанці мужньо стримують шалений натиск добірних польських військ. Табір з возів, улаштований просто на марші, ненадійний. Поляки легко вдерлися до нього. У страшній різанині, що тривала мало не цілий день, повстанці втратили близько 6 тисяч чоловік. Бачачи, що битву програно, гетьман Павло Павлюк бере загін кінного козацтва - найбоєздатнішого - і, вирвавшись із табору, відходить у бік містечка Боровиця.

Гетьманування Марка Жмайла припадає на 1624-1625 роки. У цей час козацтво, вся Україна перебувала на грані війни з Польщею. Козаки висунули перед польським урядом низку вимог, від яких не збиралися відступатися, але поляки не збиралися їх виконувати. Ну, як король і сейм могли погодитися, скажімо, на скасування унії та поширення по всій Україні православ'я? А ще козаки вимагали узаконити їх, козацьке, судочинство, тобто за певні провини козаків мали судити козацькі суди за козацькими звичаями, а не суди польські. Надзвичайно глибоке політичне підґрунтя мала й вимога про те, щоб з території Київського воєводства було виведено всі польські війська, а їхнє місце посіли гарнізони українських козаків...

Полково-сотенний устрій Гетьманату. Адміністративний поділ Української козацько-гетьманської держави дублював іррегулярну структуру козацького війська: територіальні одиниці – полки, сотні, курені – відповідали ієрархії відповідних бойових підрозділів, забезпечуючи в цей спосіб максимально швидку мобілізацію козацького стану та злагодженість його бойових дій. Політико-адміністративна система Війська Запорозького не була козацьким новотвором, оскільки територіальний поділ середньовічного суспільства, як правило, скрізь відштовхувався від потреб оперативної мобілізації збройного люду. Зокрема,мобілізаційний принцип використовувався і при організації повітово-воєводської структури Великого князівства Литовського та Корони Польської. Новаційний же підхід уряду Богдана Хмельницького при закладенні нової адміністративної структури українських земель полягав у тому, що козацькі полки і сотні мали значно менші території, ніж воєводства і повіти Речі Посполитої, а тому й адміністративним органам було легше ними управляти. Перевага нової адміністративної мережі виявилася в тому, що накази з Чигирина швидко доходили до місцевих урядників. У ході становлення полково-сотенного устрою Української козацької держави було використано досвід функціонування реєстрових козацьких полків, формування яких розпочалося ще на початку ХVІІ ст., а на зламі 1625–1626 рр., під час складання гетьманом Михайлом Дорошенком козацького реєстру, було зафіксовано існування шести військово-територіальних одиниці з центрами в Чигирині, Білій Церкві, Переяславі, Корсуні, Каневі та Черкасах.

Розглядається ситуація,що склалася у взаєминах між Московією та українським Гетьманатом крізь призму царя Петра та гетьмана І.Маземи в роки,що передували переходу гетьмана на бік шведського короля Карла.В цьому контексті аналізуються мотиви І.Мазепа до відходу від спілки з Петром І до сполки з Карлом XII,їх особистісну та патріотичну сторони,питання геополітичних прагнень гетьмана або ж вимушеності такрнр кроку в ім'я порятунку Батьківщини.

Вопрос оценки выбора гетмана Украины И.Мазепы в 1708 г. и его попытки вывести свою страну из под протектората Московии вызывал жгучий интерес его современников и, думаю, ещё будет занимать умы учёных в будущем. На сегодняшний день имеется величайший пласт научной и публицистической литературы касательно как личности гетмана, так и его политики среди которого, к сожалению, обширное наследие занимает откровенно псевдонаучные и тенденциозно заказные (с точки зрения то ли политической целесообразности, то ли для создания образа врага) работы. Причиной тому, думается, является не только сложное и неравноправное положение обеих стран...