Проаналізувавши статистичні дані по Волинській губернії за 1913р можна зробити певні висновки: помітна різниця в цінах на продовольчі продукти залежно від продукту виготовлення : наприклад хліб з жита коштує 90 копійок, а з проса від 110 до 125 копійок. Але незалежно від всього коливається ціна на пшоно від 185 до 200 копійок, горох від 100 до 122 копійок, масло від 1200 до 1400 копійок, ось приблизна картина на продовольчі продукти. Якщо ж брати ціни на тварин коливаються доволі помітно: від 103 до 150 рублів, якщо районний центр то дорожче, в селі-дешевше. Так само ціни на волів від 80 до 120 рублів, корів від 50 до 120 рублів( але тут помітна різниця залежно від того чи є теля чи нема теляти) . Птахи коштують від 45 до 100 рублів: півень від 45 до 63 рублів, гуска від 40 до 60, також залежно від місця продажу . Сало від 1000 до 1500 рублів за пуд, яйця від 105 до 120 рублів за пуд.

В кінці ХIХ ст. відбулося криза народництва,яке існувало в українській літературі з ХIХ ст.,як політична ідеологія,яка спонукала населення до боротьби,до віри в майбутнє,піднімала,в певній мірі,національну свідомість,прищіплювала любов до рідної землі.
Антинародницька рецепція з’являється на початку ХIХ ст. і розуміється як “штука для штуки” або “мистецтво заради мистецтва”.
Першим серйозним вистрілом по народництву була стаття Лесі Українки “Малоросские пистели на Буковине”,у якій авторка протиставила творчу менеру Федьковича,текстам Стефаника і Кобилянської.
Другою хвилею антинародництва став поч. ХХ ст.А саме виходом альманаха М.Коцюбинського “Хвиля за хвилею” та альманах М.Вороного “З над хмар і долин”,який викликав гостру дискусію з І.Франком.
Остаточно модернізм закріпився,як естетична

Контрреформи Олександра ІІІ кін XIX ст
1) 1884р запроваджено новий університетський устав, який ліквідував автономію університетів;
2) 1887р вийшов циркуляр про «кухарчиних дітей», що забороняв приймати до гімназій дітей – вихідців з нижчих верств населення;
3) 1889р видано «Положення про земських начальників», що надавало широкі повноваження земським начальникам, які призначалися із дворян і виконували адміністративні та поліцейські функції на місцях;
4) 1890р побачило світ «Положення про губернські та повітові земські установи», яке обмежувало фінансування земств, посилювало контроль за ними з боку держави, скорочувало представництво в цих установах селян.