Яка мета цієї публікації? Найперше, це найширше інформування небайдужої громади про саме тих людей, що боролись за відновлення власної держави українців. Я переконаний, що недовго залишилось до визнання цих людей, які робили те, що має робити кожен українець – постійно і самовіддано боротись проти окупантів власної землі. І неважливо, який то окупант: польський, совєцький, угорський – він має бути оцінений як поневолювач Української Нації і отримати адекватну відповідь на свою агресію. Варгоцький, Зенон, Шуменко Оля, Володя «Сокіл» - саме цих людей мають шанувати сучасники, як таких, що склали власні голови заради нашого майбуття. Дивну маємо сьогодні ситуацію, коли ця «влада» визнає незалежну державу Україна, а Муху, Орлюка, «Хому», Марчака, що загинули за цю ж державу, визнати не бажає. Непослідовність якась, неадекватність. Друге завдання. Можливо це трапиться на очі історикові, учасникові подій, або людині, котра про це щось знає більше, якісь аспекти може доповнити чи використати цю публікацію у власних цілях. Я та Сергій Бабич, який є власне автором цього запису та з дозволу якого я це публікую, будемо дуже вдячні, якщо хтось відізветься та раді, коли це комусь допоможе. Пан Сергій Бабич сам надто потерпів від злочинів тієї влади: відбув 27 років сибірських таборів за любов до України. Саме він, як ніхто, розуміє необхідність повернення нації її справжньої історії. Саме він завжди є одним з ініціаторів визнання та вшанування борців за волю України на Житомирщині.
Не варто надто критично підходити до хронологічної достовірності спогадів - певні неточності помітні, але вони могли виникнути з декількох причин: від подій до запису пройшло понад 50 років і не всі дати могли точно запам’ятатися оповідачу, не всі слова могли бути правильно зрозумілі та застенографовані, результати передруків могли накласти свій слід. Але ж у тому і полягає наше завдання – знайти, зрозуміти та відновити істину.
