В історії будь-якої країни існують чорні та білі плями. Зазвичай, ці плями пов’язують з певними подіями, явищами та головне історичними постатями. Як правило,ці персонажі постають в літературі як героями так і антигероями історії певної країни. Героїв,зазвичай,історія любить більше:вони стають яскравими сторінками минулого,беруться за приклад для наслідування як хоробрі,мудрі,сильні та безстрашні особи,оспівуються та описуються в народній творчості. Не дивно те,що Україна - країна з багатотисячною історією,має теж своїх героїв. Ці герої сягають свого часу доби Київської Русі-держави,яка подарувала нашій історії багато славетних постатей,однією такою постаттю був Галицько-Волинський князь Роман Мстиславович.

Правляча на Русі династія Рюриковичів зробила свій вибір на користь християнства візантійського обряду. У зв’язку з цим виникає ціла низка запитань. Які були реальні підстави для такого релігійного вибору? Якими були наслідки християнізації східних словян? Чим пояснити рецидиви язичництва в минулому та сьогодні?
Немає чіткості не тільки щодо поставлених питань, але й елементарні «шкільні» відомості про хрещення Русі не дуже очевидні та однозначні, як це може видатися на перший погляд.
Наприклад, згідно з найпоширенішою точкою зору, першохрестителем Русі був князь Володимир Святославович. Вважають, що саме він у 988-989 роках хрестив Русь. Однак дослідники вже давно звернули увагу н той факт, що в іноземних джерелах відсутні відомості стосовно хрещення близько 988 року. Не могли ж сусіди Русі не помітити християнізації великої країни?

М.Ф.Котляр *«ОТЧИНА » У ПРАВОСВІДОМОСТІ ДАВНЬОЇ РУСІ
Поняття «отчина» у значенні успадкованого від батька земельного володіння з’являється в літописі у другій половині ХІ ст. «Отчинний» порядок володіння волостями спочатку відстоювали князі-ізгої, протиставляючи його порядку родового старійшинства. Відстоювання «отчини» було інструментом у змаганнях княжих кланів за Київ і владу на Русі в ХІІ–ХІІІ ст.
Поняття «Руська земля » (Русь ) нерозривно пов ’язане з терміном «отчина ». Тому що члени дому Ярославичів , принаймні , ті , хто прагнув заволодіти південною Руською землею , відстоювали своє право на неї як на свою «от чину », часом додаю чи до неї ще й поняття «дедин ы». Показовим уявляється мені текст Лаврентіївського літопису під 1207 р. Тоді Ольгови ч Всеволод Чермний (Рудий ) разом із половцями «пришед седе в Кыеве ; … слышав великый князь Всеволод Гюргевич, внук Володимерь Мономаха, оже Олгови чи воюют с погаными землю Рускую , и сжалися о том , и рече: «То ци тем [Ольгови чам ] от чина однем Руская земля , а нам не отчина ли ?». Подібних прикладів чимало в Київському літописі ХІІ ст . та і в інших літописних ізводах ХІІ – ХІІІ ст .

Український національний символ тризуб, чи триденс, тридент, сягає своїм корінням у сиву давнину, коли людина тільки-но почала своє самоусвідомлення та самоствердження. Деякі фахівці схильні бачити в цьому символі тавро, своєрідний знак власності, тобто один з продуктів процесу розпаду роду та переходу до общинної, а згодом і приватної власності.
Одне з перших зображень тризуба на нашій території зафіксоване на кам´яній застібці періоду Трипільської культури (IV—III тис. до н. е.), знайденій біля дніпровського острова Шанця. У V ст. до н. є. — IV ст. н. є. цей символ охоче карбували на своїх монетах правителі Боспорського царства. Згодом його сприйняли і почали активно використовувати пращури сучасних українців. Археологічні розвідки на Полтавщині та Київщині підтверджують, що на землях Центральної України тризуб був відомий як символ влади, знак родових старійшин або племінних вождів ще задовго до Рюриковичів у VI—VIII ст.
Перша літописна згадка про тризуб як князівський знак Київської Русі датована X ст. Вона збереглася в болгарському рукописі «Хроніка Манасії» (XIV ст.), де зображені воїни-дружинники Святослава, у руках яких прапори увінчані тризубом. Згодом князівський знак Рюриковичів У вигляді літери «Ш», тобто тризуба, зустрічається на печатках, монетах, цеглі, з якої будували тогочасні церкви та ін. Спочатку цей знак не був офіційним гербом, а виступав лише в ролі родового знака князів. Проте з часом він передається в спадок як символ влади та знак єднання східних слов´ян, тобто набуває статусу герба.

"Русская федерация" как форма децентрализации земель
Первоначально земли, из которых состояло Киевское государство, частично совпадали с племенными группами, населявшими соответствующие территории. Так, Киевская земля была населена, главным образом, полянами; Новгородская – словенами; Рязанская – вятичами. В иных случаях племя было разделено между двумя и более землями: северяне составляли большую часть населения как в Черниговской, так и в Переяславской землях; кривичи – в Смоленской и Полоцкой землях; дреговичи, которые первоначально концентрировались вокруг города Турова, позднее распределились по Киевской, Полоцкой и Черниговской землям. Суздальская земля была сначала заселена словенами и кривичами. Древляне вошли в состав Киевской земли к концу XI в5.
Самотождественность каждой из Древнерусских земель не была утрачена и после включения в состав Киевского государства. Киевская земля находилась под непосредственным господством правящего князя. Во всех других землях князя представлял его заместитель, чаще всего – один из его сыновей, иногда – боярин.
После смерти Ярослава Мудрого земли были распределены и перераспределены между его наследниками6, и, вследствие падения авторитета киевского князя, сначала каждая группа земель, а затем и каждая земля стала отдельным княжеством. К концу XII в. окончательно оформились десять земель: Киевская, Новгородская, Суздальская, Рязанская, Переяславская, Черниговская, Смоленская, Полоцкая, Волынская и Галицкая. В каждой из них укрепилась отдельная ветвь рода (дома) Рюрика, за исключением Новгорода, где князь свободно избирался из членов княжеской семьи7.
Даже после распада Киевского государства не все связи между землями были порваны, и можно сказать, что в целом они составляли нечто вроде свободного объединения – русской федераций.

Дуумвірати та тріумвірати в історії людства
І тріумвіратом в історії був тріумвірат утворений в 60р до н.е в Римі, до складу якого увійшли: Гай Юлій Цезар, Гней Помпей та Марк Ліциній Красс. Тріумвіри поділили між собою владу і домоглися підтримувати один одного. Проіснував до 49 р до н.е
ІІ тріумвіратом вважається тріумвірат в складі Гая Юлія Цезаря Октавіана (Августа) , Марка Антонія та Марка Лепіда який виник в 43р до н.е і проіснував до 31р до н.е
В часи Київської Русі виникає дуумвірат (1024-1036р) в складі Ярослава та Мстислава. Русь брати поділили по Дніпру, Ярослав на правому в центрі в Києві, а Мстислав на лівому в центрі у Чернігові. Виник цей дуумвірат врезультаті перемиря між синами Володимира Ярославом і Мстиславом (до цього йшла війна).
Після смерті Ярослава Мудрого виникає тріумвірат Ярославичів до якого увійшли: Святослав, Ізяслав та Вселовод. Причому під час правління тріумвірів виникали сутички між братами і найстаршого Ізяслава декілька разів виганяли з Києва.
В ІІ пол ХІІст в боротьбу за Київ вступили зразу дві князівські лінії: Ростиславичів та Ольговичів, боротьба йшла з перемінним успіхом. В результаті боротьби в Києві сіло зразу два князя: Рюрик Ростиславович і Святослав Вселодович. Це зближення двох князівськіх ліній призвело до стабілізації внутрішнього положення багатьох руських земель.
В Ярославському князівстві сіло два князя Давид Федорович та Констянтин Федорович і правили разом 22р.
Своєрідним дуумвіратом можна назвати правління Данила Галицького та його брата Василька, який правив на Волині, а Данило більшою Галичиною. Брати підтримували один одного в походах та війнах проти монголо-татар.
В історії Візантії відомий факт, що в ХІ ст правили разом дві сестри: Зоя ІІ і Феодора ІІІ (дочки Констянтина VII).

Становище рабів на Русі
За час існування Руської землі рабства не існувало. Скоріш за все рабство принесене на Русь варязькою дружиною. За "Руською правдою" Ярослава Мудрого ми бачимо реальне становище рабів на Русі. Раб був річчю господаря, за раба відповідав господар. Раб який одружився на вільній русичці залишався рабом, але вже його діти ставали вільними від рабської праці.
Інколи прослідковується саджання рабів на землю, тобто раби-кріпаки(холопи), але на Русі їх був не значний відсоток. Частина дослідників Руського права вважає, що у холопів(рабів) були певні права і вони виступали не обєктами, а субєктами суспільний відносин. З часом раби отримувають більше прав, йде менший тиск господарів на них. Цьому сприяли такі фактори: 1) Відносна національна мякість словянського права взагалі; 2) Поширення християнського вчення; 3) Зміни державних інтересів; 4) Великий вплив церкви на помякшення прав холопів.
В договорі Новгорода з німцями 1195р честь рабині оберігається особливою статею, згідно якої за кривду рабині кривдник платив гривню, або навіть і більше. Рабиня, яка мала дітей від вільного, після його смерті ставала вільною разом з дітьми. Продаж в рабство на Русі позначався терміном "продать обель. Людина яка не могла виплатити борг, йшла в рабство на певний час, після закінчення сроку вона ставала вільною.

Всласне слово “Тіун” від давньоісламського означає слуга.В різні часи цей термін мав різне значення:
-В часи Київської Русі,терміном “Тіун” позначалася група привілейований княжих і боярських слуг,що брали участь в управлінні феодальним господарством.
-У 14-17 ст.”Тіуни” великого князя,зайняті в їхньому господарстві і в управлінні окремими волостями і містами.Тіуни-намістників і тіуни-волостей для первинного розбору судових справ.Тіуни архієреїв,що спостерігали за виконанням обов’язків церковних служителів.
-У Великому князівстві Литовському в 14—15 ст. “Тіунами” називалися крупні феодали, що управляли волостями (пізніше — намісники), а також заможні селяни — старости великокняжих маєтків.