Черняхівська культура першої половини І тис. н.е. є археологічним еквівалентом великих соціально-економічних зрушень і етнокультурних утворень. Черняхівські старожитності поширені у лісостеповій і степовій зонах Правобережної України, у Лісостепу лівобережжя Дніпра, Молдові, на лівобережжі Нижнього Дунаю з виходом на землі Трансильванії в Румунії і Південно-Східної Польщі.

У 1949 р. у верхів'ях Інгульця О. І. Тереножкін виявив Чорноліське городище (Кіровоградська область), за матеріалами якого виділив чорноліську культуру і систематизував її старожитності. Чорноліська культур а є проміжною ланкою між білогрудівською та культурою скіфського часу у Правобережному Лісостепу. Хронологічно вона поділяється на два етапи: ранній (ХІ-ІХ ст. до н.е.) та пізній (IX — перша половина VIII ст. до н.е.). Пізніше в басейні р. Тясмин було відкрито й досліджено кілька городиш чорноліської культури. Відомі також численні поселення і поховання Досліджували пам'ятки чорноліської культури Г.Т. Ковпаненко, О.Ф. Пок-
ровська, Е.О. Петровська та ін.

Палеоліт (стародавній кам'яний вік) — перший і найтриваліший період кам'яного віку. Датується палеоліт приблизно 3 млн. — 10 тис. років тому,хоча тривалість його на різних континентах була далеко неоднаковою. Це час появи людини і формування її сучасного фізичного типу. Протягом палеоліту людина освоїла вогонь, виготовила перший одяг,спорудила перші житла. Основним заняттям було збиральництво і полювання. Знаряддя праці виготовлялися зкам'яних порід, найчастіше кременю, шляхом простого оббивання, а в кінці епохи — ретушуванням.

За час розвитку археологічної науки зусиллями вчених багатьох країн вироблено загальну періодизацію пам'яток археології. У кожному великому районі Європи вона, однак, має деякі відмінності, особливо щодо пізніх археологічних періодів.
Для території України вже більш-менш усталеною є така загальна археологічна періодизація:

У мідному віці для переважної більшості племен основними заняттями, що давали засоби для існування, були землеробство і скотарство. З їх розвитком людина почала менше залежати від примх природи. За енеоліту посилюється батьківське право у роді, племені. Розвиток продуктивних сил сприяв створенню умов для соціального і майнового розшарування, виділення вождів і повелителів. З'являються багаті поховання типу Майкопського кургану на Кубані, усатівських поховань поблизу Одеси тощо. Кількість символів влади вождів і повелителів у вигляді кам'яних булав, що з'явилися наприкінці неоліту, в мідному віці зростає, поширюються нові типи цих виробів,наприклад, так звані скіпетри, в тому числі у вигляді голови коня, бика тощо.

Археологія як наука та її завдання
Сучасною наукою встановлено, що людина з’явилася майже 3 млн. років тому. Тоді ж виникло людське суспільство, розпочалася історія людства. Записувати історичні події люди навчилися значно пізніше. Наприклад, у країнах сходу писемні пам’ятки з’явилися понад 5 тис. років тому, а найдавніші письмові свідчення про життя та побут племен Північного Причорноморя – кіммерійців, скіфів (записи грецького історика Геродота) – належать до середини І тисячоліття до н.е.
Усе, що було в дописемний період історії людства, ховається в пітьмі століть, і якби не археологія, то наші знання про племена і народи, що заселяли Землю в давнину, не виходили б за межі легенд, міфів, казок.
Археологія (грецькою «Археос» - стародавній і «логос» вчення) – наука, яка вивчає історію людства на основі аналізу решток матеріальної культури.

Предмети матеріальної культури минулих епох залягають у культурних шарах.Кульурний шар вирізняється темнішим кольором,може мати різну товщину і глибину залягання.Особливо товстий культурний шар буває в містах,на городищах,телях.Телі,або тепе,-горбина яикх довго селилися люди-відомі на Балканах,у Середній Азії та в країнах Близького Сходу.Рештки палеолітичних стоянок залягають інколи на глибині до 25 м у глині або лесі.Глибина залягання культурного шару більш пізніх епох невелика (1-2 м).
Стоянки,поселення,селища бувають одно,дво-або багатошаровими.Останні виникають тоді,коли одне й те саме місце заселялося людиною кілька разів.Між культурними шарами або горизонтами такої пам’ятки,як правило,є прошарки грунту без знахідок,що називаються стерильними.
В археології існує ще поняття “Залягання знахідок in situ”,що означає їх непорушність,збереження там і в такому положенні,в якому залишила їх давня людина.

Археологічні пам’ятки класифікують за місцями проживання стародавньої людини-стоянки,поселення,селища,городища,міста;за приналежністю до різних видів діяльності-шахти,копальні,майстерні,ливарні тощо.
Стоянки-це місце тимчасового мешкання людей кам’яного віку,здебільшого невеликих розмірів. Для позначення короткочасних місць мешкання стародавньої людини застосовують ще терміни стійбище,місцезнаходження. Місця осілого проживання. З житлами,називають поселеннями.
На території лісостепової частини України у трипільській культурі відкрито поселення-гіганти площею до 500 га.
Великі поселення,з товстим культурним шаром,мають назву селищ.
Городища-це украплені селища;часто вина складаються з огородженого дитинця та навколишнього посаду.Від колишніх укріплень на городищах переважно зберігаються вал і рів.