1) Візантійська імперія, фактично, єдина держава в якій у ІХ продовжувало панувати рабство (рабів використовували майже всюди: і в селах, і в містах, відомі випадки коли раби воювали за інтереси Візантії);
2) Збільшення чисельності париків (залежних селян) було не на руку імперській владі та чиновницькому апарату, тому що це призводило до зменшення кількості стратіотів, а це в свою чергу негативно позначувалось на боєхдатності візантійської армії, яка вела постійні війни;
3) Імператор та знать намагались зберегти дрібне землеволодіння напротивагу великому землеволодінню, тому що феодали встановлювали свої закони на своїх землеволодіннях і не були зацікавлені у веденні війн та поповненні імператорської скарбниці;

Чи була можливість у «Священної Римської імперії» стати централізованою державою?
Населення територій сучасної Німеччини на IX-XIст не було однорідним. Там проживали і слов'яни(на сході), на півночі землі Німеччини були зайняті норманами, та і саме германське населення не було однорідним. На чолі кожної землі: Баварської, Лотарингської та інших стояли свої племінні володарі які були своєрідними феодалами на своїй території. Королі (а згодом імператори) намагались навколо себе створити централізовану державу. Так, шукаючи підтримки вони пішли на компроміс з церквою, надавши їй, фактично, виконавчу владу. При цьому ігнорувались інтереси нижчих верств та середніх класі, перш за все тогочасної общини, дрібних феодалів. Вже починаючи з Оттона І німці намагаються тримати в покорі Італію.

Тема статті є актуальною для дослідження, оскільки сучасна Україна переживає період трансформації виробничих відносин і прямує до капіталістичного розвитку господарства. Роль села в економіці країни завжди була достатньо вагомою. Тому актуальним є звернення до першовитоків капіталістичних перетворень у сільському господарстві, які, були викликані ліквідацією феодально-кріпосницької системи. В зв’язку з цим, одним з важливих дослідницьких аспектів є вивчення особливостей реалізації реформи 1861 р. в основних регіонах країни з урахуванням властивої їм специфіки.

На сьогодні одним з найбільш актуальних питань української зовнішньої політики є українсько-російські відносини. Впливові, провладні політичні сили в Україні вважають цей вектор зовнішньої політики визначальним для України. З огляду на це, варто поглянути на історію дипломатичних відносин між Україною та Росією, зокрема, у початковий період відродження української державності на початку ХХ ст., а саме, взаємини Центральної Ради та Тимчасового Уряду, визначити основні здобутки та прорахунки.

В історії будь-якої країни існують чорні та білі плями. Зазвичай, ці плями пов’язують з певними подіями, явищами та головне історичними постатями. Як правило,ці персонажі постають в літературі як героями так і антигероями історії певної країни. Героїв,зазвичай,історія любить більше:вони стають яскравими сторінками минулого,беруться за приклад для наслідування як хоробрі,мудрі,сильні та безстрашні особи,оспівуються та описуються в народній творчості. Не дивно те,що Україна - країна з багатотисячною історією,має теж своїх героїв. Ці герої сягають свого часу доби Київської Русі-держави,яка подарувала нашій історії багато славетних постатей,однією такою постаттю був Галицько-Волинський князь Роман Мстиславович.

Розташуйте в хронологічній послідовності:
А) Правління Юрія Хмельницького (друге)
Б) Прихід до влади Степана Опари
В) Чорна Рада в Ніжині
Г) Правління Павла Тетері
Д) Заколот Суховієнка.
Столиця лівобережної гетьманщини за Івана Брюховецького:
А) Чигирин
Б) Ніжин
В) Гадяч
Г) Глухів
Ставлення Дорошенка до Андрусівського перемиря 1667р:
А) Підтримав
Б) Сприйняв більше позитивно ніж негативно
В) Негативно
Г) Нейтрально

Болгарское национальное Возрождение в XVIII-первой половине XIX в.
Изменения в положении болгарских земель в XVIII в.
Восемнадцатое столетие перевело назревшие противоречия во внутри- и внешнеполитическом положении Османской империи в фазу всеобъемлющего структурного кризиса. Его содержанием был чрезвычайно медленный и крайне болезненный переход турецкого государства к новым формам социально-экономической и политической организации, а внешний контекст составляло окончательное втягивание Турции в хитросплетения Восточного вопроса.

В январе 1903 г. в отсутствие трех членов ЦК ТМОРО, которые были арестованы, состоялся в Салониках съезд организации. Он постановил весной 1903 г. поднять в Македонии восстание.
С этим решением были ознакомлены окружные комитеты ТМОРО. Против него выступили Г. Делчев, Г. Петров, руководство Сересского округа во главе с Я. Санданским и др. Их позиции пошатнулись в связи с событиями, происшедшими весной 1903г.
В апреле 1903 г. члены террористического общества “Гемиджии” (“Матросы”) заминировали в Салониках французское судно “Гвадалквивир”, здания Оттоманского банка и почты, газового завода, немецкого клуба. Они надеялись, что это подтолкнет великие державы к более активным действиям. Турецкие власти не ограничились ликвидацией террористов.