В 1620 году католицизм праздновал великую победу: страна, в которой некогда было высоко поднято знамя восстания против него во имя славянской народности,- страна, которая и теперь вздумала было восстановить свою самостоятельность вследствие религиозного движения,- Богемия была залита кровию; десятки тысяч народа покидали родину; иезуит мог на свободе жечь чешские книги и служить латинскую обедню. Теперь оставались только два самостоятельных славянских государства в Европе - Россия и Польша; но и между ними история уже постановила роковой вопрос, при решении которого одно из них должно было окончить свое политическое бытие. В том самом 1620 году, столь памятном в истории славян, в истории борьбы их с католицизмом[1], на Польском сейме волынский депутат, описывая нестерпимые гонения, которые русский народ в польских областях терпел за свою веру, закончил так свою речь: "Уже двадцать лет на каждом сеймике, на каждом сейме горькими слезами молим, но вымолить не можем, чтобы оставили нас при правах и вольностях наших. Если и теперь желание наше не исполнится, то будем принуждены с пророком возопить: "Суди ми, Боже, и рассуди прю мою"".

Позитивне:
1) Посилення міського будівництва;
2) Зменшення чисельності пірацтва;
3) Покращення системи доріг;
4) Введення єдиної імперської монети(Ауреус);
5) Зростання культурного розвитку провінцій;
6) Зростання рівня ремесла,економіки,торгівлі;
7) Налагоджується торгівля з країнами сходу;
8) Пожвавлення еконочічного розвитку

Розглядається ситуація,що склалася у взаєминах між Московією та українським Гетьманатом крізь призму царя Петра та гетьмана І.Маземи в роки,що передували переходу гетьмана на бік шведського короля Карла.В цьому контексті аналізуються мотиви І.Мазепа до відходу від спілки з Петром І до сполки з Карлом XII,їх особистісну та патріотичну сторони,питання геополітичних прагнень гетьмана або ж вимушеності такрнр кроку в ім'я порятунку Батьківщини.

Вопрос оценки выбора гетмана Украины И.Мазепы в 1708 г. и его попытки вывести свою страну из под протектората Московии вызывал жгучий интерес его современников и, думаю, ещё будет занимать умы учёных в будущем. На сегодняшний день имеется величайший пласт научной и публицистической литературы касательно как личности гетмана, так и его политики среди которого, к сожалению, обширное наследие занимает откровенно псевдонаучные и тенденциозно заказные (с точки зрения то ли политической целесообразности, то ли для создания образа врага) работы. Причиной тому, думается, является не только сложное и неравноправное положение обеих стран...

У дальших боях деякі відділи УПА-Південь знову зазнали втрат. Головна Команда УПА видала наказ не оперувати дуже великими з'єднаннями та змінити тактику при переході фронту. УПА-Південь розформовано, більшість уцілілих частин прилучено до УПА-Захід, деякі до УПА-Північ; лише деякі мали відділи залишено в околицях Центральної України.

Це був також час, коли почалися рейди відділів УПА. Один відділ пішов на Правобережжя, інший на Полісся. Влітку 1944 року Головна Команда УПА вирішила згромаджувати свої відділи лише в дуже лісистих районах та в Карпатах. Одночасно наказано магазинувати у спеціально збудованих підземних кришках харчі, амуніцію й зброю, яку здобували численними засідками і роззброюванням німецьких, мадярських та інших частин.

Деякі відділи УПА на Західній Волині опинилися в дуже складних обставинах, маючи проти себе одночасно двох або трьох противників. Подекуди були спроби тактичного локального домовлення з відступаючим німецьким відділом, щоб охоронити населення від репресій та реквізицій, або з метою здобути зброю. Команда УПА заборонила такі спроби, і в квітні другий старшина УПА був засуджений на кару смерти. Зрештою, німецьке коман-дування повторило 20 квітня 1944 року наказ "безжалісно знищувати банди УПА всюди, де вони виступають проти вермахту ".

19 квітня в Житомирі створено оргкомітет з відзначення 66-ї річниці завершення Другої світової війни, перемоги народів світу над нацизмом та вшанування її жертв.

Оргкомітет створили Житомирські обласні організації політичних партій: ВО «Свобода», «Нашої України», «За Україну!», Конгресу українських націоналістів, громадських організацій: ВУТ «Просвіта», Спілки солдатських матерів, Всеукраїнського об’єднання ветеранів, Спілки офіцерів України, ВО «Порозуміння», «За помісну Україну», ГО «Люстрація», Журналісти за демократію, ГО «Добробут», ОУН, Української народної ради

Оргкомітет прийняв звернення до житомирян та закликав провести 8 травня 2011 року заходи з відзначення 66-ї річниці завершення Другої світової війни, перемоги народів світу над нацизмом та вшанування її жертв.

Після Ольгерда, внаслідок міжусобної боротьби, до влади прийшов його молодший син Ягайло (13 77—1392). Із самого початку він зіткнувся з цілою низкою проблем, які постали перед Великим князівством Литовським: внутрішньою нестабільністю в державі, викликаною в значній мірі порушенням ним принципу родового старшинства в успадкуванні великокнязівського престолу; виснаженням державного організму внаслідок широкомасштабної експансії на сході; посиленням агресивних сусідів — Тевтонського ордену та Московського князівства. У такій ситуації Ягайло змушений був шукати зовнішньої підтримки. У1385 р. він погодився на пропозицію Польщі, яка мріяла про українські та білоруські землі, захоплені Литвою, і уклав із нею у замку Крево, неподалік Вільно, унію. Кревська унія передбачала: 1) об'єднання Польщі і Литви в єдину державу внаслідок шлюбу польської королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла; 2) обрання польським королем Ягайла, який прийняв ім'я Владислава II та одночасно залишався великим князем литовським; 3) перехід у католицтво язичницького населення Литви.

Окупувавши західноукраїнські землі, польська шляхта на цьому не заспокоїлася. Вона мріяла про всю Україну, захоплену Литвою. Остання ж з поч. XVI ст. опинилася перед наростаючою небезпекою ззовні, насамперед збоку Московського князівства та Кримського ханства. Московія, маючи під своєю зверхністю майже весь Північний Схід та в 1480 р. практично скинувши вікове монголо-татарського, сама почала зазіхати на чужі землі. Поширення московської експансії викликало необхідність виправдовувати її. Так постала доктрина т. зв. третього Риму. Водночас князь московський Іван III прибрав собі титул "государя всієї Русі" (січень 1493 р.) і проголосив, що всі землі колишньої Київської Русі мають тепер належати Москві. Відповідно до цього й діяли московські правителі. Вони підтримували сепаратистські тенденції, що мали місце у Великому князівстві Литовському, зокрема князівську змову 1481р. та повстання князя Михайла Глинського (1507—1508). У результаті Литва втратила сіверські землі. У1500—1603 pp. велася литовсько-московська війна. У1522 р. Москва відібрала у Литви Чернігів і Стародуб.

На перший погляд, князь Михайло Глинський (р. н. невід. - помер 1534) не мав безпосереднього стосунку до становлення козацького руху в Україні. Одначе обминати цю постать в нашій історії було б несправедливо і безглуздо. По-надто, що в повстанні, яке він підняв 1508 року, намагаючись від'єднати українські землі від Литви, а відтак - і від Польщі, брали участь загони козаків. Та й інші повстанці вже починали називати себе козаками, аби ворогам зрозуміліше було, з ким вони мають справу.

Михайло Глинський походив з давнього татарсько-українського, але остаточно зукрашеного роду, що осів в Україні ще за часів князя Вітовта і відтоді не раз ставав на оборону землі нашої. Маєтності його традиційно обіймали терени Полтавщини й Полісся, одначе князь не належав до тих магнатів, які звикли дбати тільки про примноження власних статків. З натури він був мандрівником, романтиком і, звичайно ж, воїном. Відомо, що освіту він здобував у Західній Європі. Спосіб життя та мислення європейців, рівень культури країн того мало знаного тоді в Україні світу настільки зацікавили молодого князя, що чималу частину життя він перебув у подорожах спочатку по Італії, де знайомився з надбанням мистецької та філософської еліти цієї країни, а також з її давньою і славетною військовою історією; а згодом - по Іспанії. Відомо також, що чимало часу він віддав військовій службі в Германії, а згодом - в армії курфюста Саксонського Альбрехта. Є думка, що М. Глинський узагалі був одним з найперших українців, яким вдалося грунтовно зазнайомитися з набутна ми західноєвропейської цивілізації в епоху ренесансу і добре опанувати військову майстерність. Він також вільно володів кількома іноземними мовами.