Причинами формування молодіжних структур ОУН у вказаний період були: по-перше, невдоволення української молоді через відсутність належного забезпечення її політичних, економічних, культурних, соціальних та національних прав у Польщі та СРСР, а також в роки німецької окупації України; по-друге, прагнення керівників націоналістичного підпілля виховати молодь в українському національному дусі з метою гарантувати поповнення членства Організації у майбутньому; по-третє, прагнення української молоді до активних дій з метою здобуття як української державності, так і особистих громадянських прав.
Основною ж причиною утворення молодіжних структур ОУН було прагнення учасників націоналістичного руху та свідомої української молоді спільно вести боротьбу за створення незалежної України.
Організаційна побудова молодіжних структур ОУН була розроблена керівниками націоналістичного підпілля ще у 1930-х роках. У період 1939-1944 рр. при ОУН існувала організація Юнацтво, яка мала на меті виховання молоді. У 1939-1941 рр. Юнацтво діяло при всіх ланках ОУН у якості окремих молодіжних осередків. Починаючи з 1941 року, Юнацтво було централізоване і розбудовувалось за тим же принципом, що і вся мережа ОУН, тобто поділялося на ланки, станиці, районні, надрайонні, повітові, окружні, обласні та крайові організації. Керівник ланки Юнацтва входив до складу кожного проводу ОУН. Під час німецької окупації України Юнацтво лише в Галичині налічувало понад 26 тисяч осіб.

Стаття присвячена висвітленню причин та процесу становлення Автономної Молдавської СРР, проблем, що виникли у ході реалізації цього політичного проекту та радянських методів їх вирішення.

12 жовтня 2009 р. виповнилося 85 років із моменту проголошення Автономної Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки у складі УСРР. Це державно-політичне утворення з моменту створення й до наших днів не має однозначної, чіткої оцінки як з боку політиків і державних діячів, так і серед істориків. У даному дослідженні ми спробуємо визначити причини утворення Автономної Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки; проблеми, що супроводили цей процес, а також заходи, за допомогою яких влада СРСР та УСРР їх вирішувала.
Питання створення молдавської автономії в різних аспектах висвітлювали радянські вчені. Зокрема, у працях С. Афтенюка, що охоплюють період 1917 - 1941 рр., характеризуються політичні фактори утворення Республіки.
А. Репіда провів комплексне дослідження створення Автономної Республіки, глибоко проаналізував історичні джерела, зокрема рішення політбюро ЦК РКГІ(б), що були визначальними при обранні місця й форми державності молдаван України2. Процес створення Молдавської АРСР досліджувався в роботі Б. Віденського3.

Історія про людину яка підняла людей на захист Житомира від комуно-московської навали й поклала голову за свою Батьківщину й волю і звісно ж зникла зі сторінок нашої історії до цього часу.

Правда чи міф про отамана Возного!
Наша історія переповнена видатними постатями які боронили неньку-Україну від загарбників: чи то за часів славного Запорозького козацтва, чи то за часів повстання гайдамаків та Холодного Яру завжди фігурували сильні цілеспрямовані ватажки чи то пак отамани, які вели свій народ проти лютого загарбника і поневолювача. І знову знайшлася героїчна постать нашої історії і знову посмертно. Людина яка підняла людей на захист Житомира від комуно-московської навали й поклала голову за свою Батьківщину й волю і звісно ж зникла зі сторінок нашої історії до цього часу.
Переглядаючи в державному архіві газетні статті 1941 року, випадково потрапила в очі постать часів визвольної боротьби Армії УНР Симона Петлюри кінця ІІ-ї декади ХХ століття – отамана Возного. Хто він? Чому замовчаний комуно-імперською історією?
Та звісно ж, аби прикрити людожерські злочини епохи диктатури пролетаріату, в совєцьких істориків було дві методи висвітлення діяльності учасників національно-визвольної боротьби: повне обезчещення шляхом оббріхування та приписування їм власних злочинних діянь або тотальне замовчування. Перша метода використовувалась проти відомих широкому загалові діячів, інформацію про кого не можна було втаїти. Практика замовчування використовувалась проти локальних ватажків народних повстань та збурень. Тому й маловідомими в нашому комуно-більшовицькому місті залишились Возний, Козубський, Сціборський, Марчак…

Прикро, що в наш час є темні сторінки національної історії; прикро, що панує невігластво, байдужість та спотворення історичної справедливості. Одним з болючих питань, яке негайно має бути порушено, є питання національної пам’яті, питання вшанування справжніх героїв. Хто вони – петлюрівці, бандерівці, мельниківці, упівці, дивізійники «Галичини», бійці підрозділу «Нахтігаль» та багато інших вояків? Якою бачили вони Україну? За що боролись? Чому гинули? Чому так однобоко подається НАША НАЦІОНАЛЬНА історія?
Запитайте перехожих на вулиці міста, чи багато хто знає про Романа Марчака? Одиниці. Прикро, адже саме до міста Житомира і має відношення цей вірний син українського народу. Прийшов час згадати «Моргуна» тим, заради пробудження національної свідомості кого він пішов на Схід, зложив свою голову на далекій і невідомій для нього Житомирщині. Отже, ХТО ВІН?

Чистки 1920рр в СРСР
Історики ще не цікавилися всерйоз маштабами чистки влаштованої в Україні у 1920р. серед політично активного населення, переважно національної інтелігенції. Репресії спрямовувалися перш за все проти "своїх" - комуністів-більшовиків і комуністів-боротьбистів, зусиллями яких в цей час створювався апарат влади. Мета їх очевидна:викоренити у "партії влади" будь-які заміри щодо перетворення незалежності УСРР на справжню. Керівництво державної партії не могло утримувати Україну під своїм контролем тільки за допомогою військової сили, хоч концентрація військ постійно зростала. Зрештою, ще тривала війна, і радянські війська повинні були протистояти противнику на двох зовнішніх фронтах - проти поляків у союзі з петлюрівцями на заході і проти білогвардійців на півдні. Внутрішній фронт до осені 1920 р мало себе проявляв: позначалася зважена тактика Леніна в сфері національної політики і аграрних відносин.

Приєднання західноукраїнських земель – возз’єднання чи приєднання?
Як відомо з курсу історії України, що українські землі перебували під владою багатьох держав. СРСР цим скористалось і під приводом возз’єднання корінних українських земель в 1939р приєднало до себе західноукраїнські землі, які, нібито, самі забажали цього приєднання (з’їзд комуністичної партії Галичини заявив про приєднання Західної України до Радянської України). Якщо брати Буковину, то Буковина до 1945р було в складі Румунії, хоча в 1940р СРСР намагався окупувати північну Буковину, під гаслом «воззєднання українських земель». Тому це питання йде доволі критичне, через те що мешканці західноукраїнських земель не бажали приєднуватись до СРСР. Якби було просте воззєднання то не було б масових репресії, колективізація населення. Під проводом возз’єднання Росія прагнула приєднати до своїй територій всі українські землі, але насправді доля України їм не була важлива, а їм була важлива доля Великої російської імперії. Незажно від російського режиму, від російської влади, від тих хто був при владі, Росія завжди керувались власними інтересами, заради того щоб збільшити свої території.

Проект Леніна «Про заходи і розвиток селянського сільського господарства»
Представлений 14 грудня 1920 на 7 зїзді рад ВЦВК. У ньому проголошувалося: « Покладаючи на всі органи радянської влади обов’язок посилення всебічної допомоги селянському землеробству, робітничо-селянська влада оголошує в той же час правильне провадження землеробського господарства великим державним обов’язком селянського населення… і вимагає від усіх землеробів повного засіву полів за завданням держави і правильного їхнього обробітку за прикладом кращих, найбільш старанних господарів середняків та бідняків»
Станіслав Кульчицький «Комунізм в Україні: перше десятиріччя(1919-1928р)