У 1944 р .в західних областях України розпочалось утвердження радянської партійно-політичної системи . Це викликало значну протидію місцевого населення, насамперед організованого національного підпілля. Уже в березні 1944р . для ліквідації формуваньУкраїнської Повстанської армії (УПА) сюди направили війська НКВС - НКДБ , що діяли за підтримки підрозділів Червоної армії . Менш ніж за рік , до кінця 1944р., у Львівській , Ровенській , Станіславській , Дрогобицькій, Тернопільській , Волинській та Чернівецькій областях органами НКВС було проведено майже 6,5 тис. бойових операцій , в перебігу яких вбито 57405 і взято в полон 50387 осіб .

У дальших боях деякі відділи УПА-Південь знову зазнали втрат. Головна Команда УПА видала наказ не оперувати дуже великими з'єднаннями та змінити тактику при переході фронту. УПА-Південь розформовано, більшість уцілілих частин прилучено до УПА-Захід, деякі до УПА-Північ; лише деякі мали відділи залишено в околицях Центральної України.

Це був також час, коли почалися рейди відділів УПА. Один відділ пішов на Правобережжя, інший на Полісся. Влітку 1944 року Головна Команда УПА вирішила згромаджувати свої відділи лише в дуже лісистих районах та в Карпатах. Одночасно наказано магазинувати у спеціально збудованих підземних кришках харчі, амуніцію й зброю, яку здобували численними засідками і роззброюванням німецьких, мадярських та інших частин.

Деякі відділи УПА на Західній Волині опинилися в дуже складних обставинах, маючи проти себе одночасно двох або трьох противників. Подекуди були спроби тактичного локального домовлення з відступаючим німецьким відділом, щоб охоронити населення від репресій та реквізицій, або з метою здобути зброю. Команда УПА заборонила такі спроби, і в квітні другий старшина УПА був засуджений на кару смерти. Зрештою, німецьке коман-дування повторило 20 квітня 1944 року наказ "безжалісно знищувати банди УПА всюди, де вони виступають проти вермахту ".

У боротьбі проти УПА були використані на Волині й Галичині також війська німецьких союзників, зокрема мадяри. У 1943 році мадяри почали входити в контакт з українцями, щоб домовитись про нейтралітет. На їх пропозицію, в таємниці перед німцями, відбулися в грудні 1943 року перего-вори у Будапешті, куди прибула з Галичини у мадярському літаку делегація ОУН-Бандери на чолі з Мироном Луцьким. У висліді переговорів дійшло до порозуміння про нейтралітет (який у практиці не завжди був дотриманий) та про передачу українцям військового виряду і складів зброї. З мадярського боку у переговорах брав участь ген. Шомбателі, шеф генерального штабу.

У боротьбі з німцями УПА зазнавала значних втрат. У грудні згинув шеф штабу УПА-Південь командир Антон. Курінь під командою Крука зазнав поразки біля Борщева. Зате біля Лисогірки, в районі Кам'янця-Подільського, відділ УПА розбив німецьку колону і здобув багато зброї.
Продовжуючи наступ, совєтська армія ввійшла вглиб території дій УПА. У половині січня 1944 року вона дійшла до ріки Горинь. Половина території дій УПА опинилася під совєтською окупацією.
Із зайняттям Києва совєтською армією почався новий період боротьби УПА. У Києві були масово поширені листівки УПА, які говорили про те, за що вона бореться. Незабаром відбулися перші оборонні бої УПА на захід від Києва, на шляху Коростень-Житомир. Відділ УПА (300 бійців) мусів оборо¬нятися проти наступу військ НКВД і червоної армії. Дальші оборонні бої відбулися на відтинку Бердичів-Коростень із пересуненням фронту на захід бої УПА зі з'єднаннями НКВД ставали частішими.

УПА була побудована за принципом регулярної армії, в її відділах пану-вала військова дисципліна. На самому початку усіма відділами командував Клим Савур-Клячівський. Перший штаб УПА знаходився на північному заході, на Волині, в районі Костополя. Він складався в дійсності з членів військового штабу ОУН-Бандери північнo-західного краю, який перетво¬рено в штаб УПА. Шефом штабу був Василь Івахів - "Сонар". Після його смерті (13.5.1943) на цей пост покликано колишнього старшину армії УНР полковника Леоніда Ступницького-Гончаренка, який не був членом ОУН. Два інші не члени ОУН сповняли головні пости в штабі УПА: полк М.Омелюсік, керівник оперативного відділу, і полк. Литвиненко, керівник розвідки.

УПА поділялася на три групи, які відповідали трьом воєнним округам (ВО); група Північ (командир Дубовий), група Північний Захід (командир Рудий), група Південь (командир Еней). Із формуванням нових відділів на Волині й Поліссі та поширенням її діяння влітку 1943 року на інші терени, початкова структура УПА зазнала змін.

Впродовж літа 1942 року малі озброєні групи націоналістів проводили лише незначні операції, атакуючи засоби зв'язку і шляхи сполучення, малі німецькі відділи, склади постачання та господарські підприємства.

У жовтні малі відділи почали зливатися у великі військові частини. Ці з'єднання, створені Проводом ОУН-Бандери, прийняли назву Українська Повстанська Армія (УПА) Офіційною датою створення УПА прийнято 14 жовтня 1942 року.

Створення в половині жовтня першого великого з'єднання українських націоналістів підтверджує таємний звіт штабу німецької армії з 16 жовтня 1942 року, в якому сказано, що озброєні групи націоналістів перший раз згуртувалися в околицях Сарн в одну велику частину, яка постійно поповнялася.
Отже, на Поліссі дрібні озброєні групи злилися під командою військо-вого референта Крайового Проводу ОУН-Бандери північно-західних земель Сергія Качинського-"Остапа", а на Волині під командою сотника Івана Перегійняка-"Довбешки"-“Коробки". Ці та інші частини, які творилися в районах Колок, Пустомитів і Крем'янця, негайно перейшли до військових занять великими з'єднаннями, щоб приготувати до більших операцій.
У цей час німці, які ще не дуже розрізняли націоналістичних партизанів від совєтських, уже зазнавали немалих втрат. Згідно з їхніми звітами, в останній тиждень листопада 1942 року відбулося 150 атак лише в районах Рівне-Житомир. Активність повстанців і партизанів перешкодила "охоплен¬ню" німцями зерна. Якщо в районі Рівне заготівля 1942 року охопила 80-100%, то в інших районах вона дуже зменшилася: 28% в районі Пінська, 32-35% в районі Костополя, 25-30% в районі Сарн.

Друга світова війна розпочалася в тяжкий для України час. Внаслідок жорстоких сталінських репресій тридцятих років, штучно зорганізованого голоду та масового знищення національне свідомої української інтелігенції організовані українські національні сили на підсовєтській Україні були повністю розгромлені Вони були зліквідовані також у Карпатській Україні після того, як за згодою Гітлера її зайняла у березні 1939 року Мадярщина.
У вересні 1939 року, згідно з пактом Молотова-Ріббентропа з 23 серпня цього ж року, совєтські війська окупували Західну Україну. Ця окупація призвела до повної ліквідації українських підпільних політичних партій, які існували під польською владою
Діяльність українських політичних партій була заборонена не лише піл совєтською окупаційною владою. Також гітлерівська Німеччина заборонила всяку політичну діяльність як на українській території на Захід від Сяну і Бугу, так і на еміграції (в Німеччині. Польщі, Чехії. Словаччині).
Таке ставлення нацистської та совєтської диктатур до українського національного руху, як і територіально-політичні зміни на українських землях не мали, однак, значного впливу на підпільну Організацію Українських Націоналістів (ОУН) Створена націоналістичною молоддю у 1929 році, ОУН не переставала діяти й боротися за відновлення Української Самостійної Соборної Держави нелегальними засобами. Бо якщо легальні партії й організації потребували законного визнання й дозволу на існування, нелегальна ОУН,. метою якої була боротьба проти всіх окупантів України, цього не потребувала.

У дискусії про УПА, яка точиться вже не один рік, досі, так і не проговорено найголовніше: що є у нашому суспільстві причиною протилежних оцінок цього історичного феномену. Фактично громадяни поділені на два табори. Причому представники одного табору називають ветеранів ОУН-УПА зрадниками, а представники іншого, навпаки, називають їх героями, борцями за волю України. У чому ж річ?
Вся справа у проблемі самоідентифікації, себто в тому, що процес консолідації української нації, незважаючи на 18 років незалежності, ще не завершився. І Україна сьогодні залишається дуже неоднорідною. Хоча, безумовно, за останнє десятиріччя відбулися суттєві зміни на краще. Хоча б в національній свідомості людей.
Однак, історична правда щодо багатьох явищ залишається ще несприйнятою, невідкритою, чи взагалі незрозумілою. Поділ України , заангажованість політики, пережитки старої системи, наявність пострадянської ностальгії і багато іншого заважає тверезо оцінити і прийняти деякі факти.
Почнемо з того, що багато хто ототожнює термін ОУН та УПА або ж вважає їх досить близькими за діяльністю . Ось у цьому і головна помилка, бо ж не УПА проголошувала незалежність України 5 липня 1941 , а ОУН (Б) , і в цей період обидві структури були зовсім не пов’язані між собою. Більше того це явище має свою історію, і виникло вперше, незалежно від ОУН, а в суспільстві уявляють їх лише як єдине, неподільне ціле.

Визнає це хтось чи ні, але ті, хто в 40-50-х роках воював у лісах Прибалтики та Західної України, а потім протягом десятиліть відбував покарання в радянських таборах, сьогодні є переможцями. Адже в упівців, лісових братів та латиських національних партизанів була одна мета незалежність своєї батьківщини. Тож хто вони зараз, ці переможці, ким вони стали після остаточного припинення збройної боротьби, як почуваються в омріяних незалежних державах?
Цікаво зазначити, що із 45-ти років панування радянської влади за її законами більшість партизанів жило порівняно невеликий проміжок часу. По декілька років (від одного до двадцяти) вони воювали у лісах чи переховувалися у криївках, потім щонайменше до середини 70-х сиділи у таборах. Там теж радянська влада була досить умовною: політичні вязні і особливо колишні партизани жили ще й за своїми правилами. Досить часто упівці гуртувалися з лісовими братами, обирали собі ватажка, який і здійснював керівництво внутрішнього життя у таборі. Війна з кримінальними злочинцями, протистояння сталінському ГУЛАГові це теж яскрава сторінка в історії національних партизанів цих країн.