П. Шелест належить до неординарних радянських партійних керівників, діяльність якого пов'язана з особливим періодом в історії України, який вітчизняні історики називали періодом «переформованої стабільності». Будучи прибічником «контрольованого українського автономізму», підтримуючи національні культурні інтереси, плекаючи надію на економічну самостійність України, при цьому постійно маневруючи між двома політичними дискурсами централізаторським та антицентралізаторським, він не міг влаштовувати керівництво в Москві. Зусиллями політичних опонентів, конкурентів та спецслужб йому було створено імідж «надмірного» українського патріота, який нібито плекає плани більшої автономізації України та ще й гуртує навколо себе групу молодих політиків, які невдоволені лінією Москви.

Ми вже не раз натрапляли на постаті українських полководців, про яких наші історики, та й то далеко не всі, згадують двома-трьома рядками, ніби знехотя. І стає прикро, бо ж розумієш: йдеться про талановитих воєначальників, які могли б стати окрасою літопису військової слави будь-якого народу світу.

Належить до такої когорти і полковник Сава Ганжа, який здобув досвід у походах запорізьких козаків на Крим і Туреччину, а по-справжньому уславив себе під час тривалої Молдавської кампанії гетьмана Івана Свирговського (1575 р.).

До наших днів збереглося унікальне повчання закарпатського боярина Горзова своєму синові, якого він висилає на війну з турками (у XVI столітті). Документ цінний тим, що розповідає про виховання молодого українського лицаря, а також має прямі паралелі з "Повчанням" Володимира Мономаха.

Андрій Мельник: «Я втратив в особі Миколи Сціборського найсильнішого і найсовіснішого співробітника великого досвіду, величезного знання, безсумнівної відданости. Тому на цьому місці належить йому моя вдячність і посмертне для нього визнання виїмкових його заслуг для Українського Націоналістичного Руху, а разом з тим – для Організації Українських Націоналістів.»

В ділянці пропаганди був Микола Сціборський справдішнім майстром, схоплював зразу суть подій, зокрема ворожих витівок, і реагував відразу з питомою йому гостротою розуму і легкістю пера, завжди з глибоко продуманим змістом і в блискучій формі чи то газетної статті, чи записки, чи меморандуму, чи окремого реферату – інструкції, чи книжки. Залишив по собі ряд цінних творів з кількох ділянок знання, що стали під ставовими для розбудови націоналістичного світогляду; був головним автором устрою і програми ОУН з часів І і ІІ Великого Збору Українських Націоналістів.

«Від 1932 року я не раз і не два переходив нелегально кордон. Пробивався в глибину України до Житомира, Києва та Харкова. Щойно тоді я побачив соціялізм на практиці: цілі області абсолютно спустошені, покриті бур’яном. Мільйони людей попухли від голоду, а гори хліба гниють на залізничних станціях. Трупи та півмертві люди валяються, наче після чуми, по селах, стежках,полях та дорогах. Серед розвалених румовищ вчорашніх чудових осель не своїм голосом виють сухоребрі собаки… Їх господарів вивозять кудись цілими ешелонами, відділяючи жінок від чоловіків та дітей від батьків…»

Дослідження власного родоводу привели мене до цієї цікавої і малознаної особи часів Руїни – Василя Дрозда (іноді згадуваного як «Дрозденко»). XVII ст. підносило на вершину тогочасного політикуму України безліч талановитих і обдарованих особистостей. Полковнику Василю Дрозду вдалося в часи здавалося цілковитої анархії і війни всіх проти всіх зробити стрімку військово-політичну кар’єру, розгромити гетьмана Павла Тетерю, і самому мало не стати гетьманом, після чого він претендував на гетьманські клейноди, неймовірно розбагатів, стати героєм народних пісень і, - майже все це втратив у боротьбі. А потім про нього несправедливо забули…

Отже в цій статті я не намагатимусь корчити із себе розумного історика, а подивитись на проблему зі сторони, як більш як мислячий громадянин чим закоренілий професор.
Поговоримо ми про великого князя Володимира “Ясного сонечка”.
В шкільних підручниках він постає як крутий, розумний мужик, котрий в чергове об’єднав Русь. Зробив перший крок д єднання з Європою.
Біда в тому що не треба ідеалізувати, навіть такий розумних людей. Не потрібно забувати, що він жив в середньовіччі, не в такому як в Європі, але не менш жорстокому. І прийшов він до влади не з хлібом і сіллю. А мочив він своїх братів дуже так жорстоко.

Василь Хома, як і більшість загиблих учасників антинімецького підпілля в Житомирі, похований на Богунії, 11-му кілометрі. Звичайно, мало кому з житомирян відоме це ім’я – майже 50 років совєцького режиму після війни зробили справу. Хоч і не спричинив шкоди СССР, а змагався лише проти польських та німецьких окупантів, однак був записаний до ворогів більшовизму.

Тема статті є актуальною для дослідження, оскільки сучасна Україна переживає період трансформації виробничих відносин і прямує до капіталістичного розвитку господарства. Роль села в економіці країни завжди була достатньо вагомою. Тому актуальним є звернення до першовитоків капіталістичних перетворень у сільському господарстві, які, були викликані ліквідацією феодально-кріпосницької системи. В зв’язку з цим, одним з важливих дослідницьких аспектів є вивчення особливостей реалізації реформи 1861 р. в основних регіонах країни з урахуванням властивої їм специфіки.